Lapsus linguae

Присвячую поету Андрію Баондарю, який «як істинний ґрамар-наці» змусив пригадати мене, як це солодко писати українською.

Мої вірші самі обирають мову.
Великий ґрамар мені каже: мовчи, не сунься.
Слова – то коханці, бувають брудні та голі,
Язик вібрує, як ліжко від землетрусу.
То як буде правильно: крапка, чи може кома
Наприкінці цього речення? — я не в курсі.
Великий ґрамар мені каже: не дмухайте на холодне,
А я не дмухаю, навіть дихнути боюся.
Мої помилкИ-помИлки – то випадковість,
Lapsus linguae (ґрамар перекласти мусить),
А може обмовка, як кажуть у вас, за Фройдом,
Ґрамар, покарай письмово мене чи усно,

Я не відмовлюсь – слова, то така спокуса —
Із вуст у вуста, із вуст у вуста, із вуст у вуста – у постійному русі.

Оставьте отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *