Спокута

Затягнуться рани,
І ти сподіваєшся — можна забути…
Та пам’ять — це страта,
Це нескінченна спокута,
За те що живий,
А та медсестричка померла,
І ти уві сні
Знов і знов повертаєшся в пекло
Аби розрубати
Війною затягнутий вузол
На спомин, на згадку,
Хоча б у ві сні
Врятувати ту дівчину мусиш.
І кров застигає,
Здається ось-ось скам’янієш…

Немає ні пекла, ні раю!
То ранок сміється нестерпно і ніжно.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *