Архив метки: любовна лірика



Марення

Поза свідомістю, під ранок, у вісні
Луною спогаду приходиш ти до мене,
Коли не маю сил сказати: «ні»
Та опиратися, немов іде по венах
Гаряча хвиля справжньої весни.

Невже то тільки сон, що зійде як відлив,
Лишивши перли сліз в розкритій мушлі ліжка,
Невже то тільки сон, в якому я і ти
Зійшлися разом, і святі, і грішні.

І прийде день. І тихо знищить він
Все, що наснилося, намріялось уранці,
Коли не мала сил сказати: «ні»
Тобі, коханий мій, примарний мій,
Коханцю.