Сергей Жадан – Он почтальоном был в Амстердаме

Сергей Жадан – «Он почтальоном был в Амстердаме»
Перевод – Елена Заславская

Он почтальоном был в Амстердаме,
слушал аббу, сидел на траме,
дрочил на порно, когда хотел,
друзья его, алкаши-радикалы
говорили: мы все провтыкали,
мы, так сказать, по уши в дерьме.

В стране стагнация и мудацтво,
либерализм, толерантность, левацтво
не ясно, как мы еще наплаву,
Евросоюзом правит сволота
они твердят – «Свобода, свобода»
но нормальную негде купить траву.

Но на Востоке страна есть такая,
она сегодня подобье рая,
там солнце свободы в зените жжет,
там люди раскованы и открыты.
Пробуй, пробей-ка каналы сбыта,
давай перекинем культурный мост!

Там радость нисходит на каждую хату.
Там церкви московского патриархата
снимают порчу и славят джа.
Мануфактуры, ларьки, союзы
там контролируют профсоюзы
и песней звенит за колхозом межа.

Там пьют абсент при жестокой простуде.
Там женщины суки, верней суккубы,
спрятав в горле своем полутьму,
исполнят любые твои капризы.
Давай, чувак – афганки свези нам!» –
Повторяли они ему.

И он ступил на волшебную трасу.
Авиалиниями Донбасса,
где на завтрак – одно бухло,
мечтая, как будет все охуенно,
он вылетел за пределы шенгена,
оставив все, что было его.

Он сел в аэропорт под Луганском,
из всех иностранных зная албанский,
который тут вроде бы знают все,
Он в руки попал удивительной паре –
водитель на форде и друг в раскумаре
И звезды сияли во всей красе.

Водитель сказал: «Все нормально, зёма,
дружище, чувствуй себя, как дома,
кругом друзья здесь, ты видишь сам.
Ты рядом с землею обетованной
Айда в Стаханов, там столько плана,
Что хватит на весь Амстредам!»

Простор был вечернею мглою скован.
Стояла зима. Был февраль и холод.
Был месяц голоден, как вурдалак.
Тревогой светились вдали терриконы,
на Украину валили циклоны,
и души тонули в высоких снегах.

На сорок пятом же километре
они застряли в злой круговерти,
и ночь окружила их мраком густым.
Водитель промямлил: «Йохан, братишка,
по ходу, выходит, что всем нам крышка,
молись своим растаманским святым!»

Замерзло горючее, стихли споры.
Смерть подошла из портов Азова,
и демон печали над ними летал.
Выпив дезодорант, чтобы согреться,
Он звонил, пока еще билось сердце,
но телефон ему отвечал:

«На данный момент абонент не доступен.
Жизни ход сложен и не предсказуем,
ты будто тонешь среди реки.
Смерть твоя – небольшая утрата,
просто меняется оператор,
и исчезают входные звонки.

Сергій Жадан – «Він був листоношею в Амстердамі»

Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: „Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.

В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – „Свобода, свобода»,
а піди-но, купи нормальну траву.
Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!

Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!
Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!» –
повторювали вони йому.

І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.

Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.
Водій сказав: „Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!»

Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.
На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: „Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!»
Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:
„На даний момент абонент недоступий.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки».

Сергей Жадан – «Плыви, рыба»

Сергей Жадан – «Плыви, рыбка»
Перевод – Елена Заславская

* * * 
Плыви, рыбка, давай, – 
это твои острова,
это твой дом родной,
это твой рулевой:
он прокладывает маршрут,
шьет тебе парашют, 
пасет тебя в глубине
при верном своем руле.

Когда зеленые огоньки
падают в устье руки,
взявшись за свой штурвал
судьба говорит слова:
вот – сладкие сны мои,
вот – рыбацкие корабли,
это – течение, это – ночь
а это – смерть моя, точь в точь.

Жизнь – это тишь и смех. 
Ее хватит на всех.
Хватит и тем, и другим –
всем любовям моим.
Потому лети, рыбка, лети –
я знаю все опасности на пути,
каждый мост и маяк,
но делаю все не так.

Только твои голоса,
тайны и чудеса,
только суровый пост,
и каждый город мне порт. 
Люби, рыбка, люби,
пусть без надежды и 
безнадежно, бессмысленно, зря,–
радуйся, рыба моя.

Любовь стоит всего –
отчаяния твоего,
стоит твоих разлук,
адской боли и мук,
воя, ночей без сна,
милосердия и безумств,
даже жизни стоит она
а про смерть я и не говорю.

Сергій Жадан – «Пливи, рибо, пливи»

Пливи, рибо, пливи – 
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.
Коли зелені зірки
падають в гирло ріки,
тоді твоя стернова
промовляє слова:
це ось – мої сни,
це – рибальські човни,
це – ніч, це – течія,
це – смерть, певно, моя.
Життя – це тиша й сміх.
Його стане на всіх.
Його вистачить всім – 
всім коханням моїм.
Тому лети, рибо, лети – 
я знаю всі мости,
знаю всі маяки,
роблю все навпаки.
Лише твої слова,
лише таємниці й дива,
лише сповідь і піст
в одному з портових міст.
Кохай, рибо, кохай,
хай безнадійно, хай,
хай без жодних надій –
радій, рибо, радій.
Любов варта всього – 
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.

Дмитрий Лазуткин — сьогодні була злива. метелики вмирали

Елена Заславская

***
сегодня ливень грянул. и однодневки гибли
пар от земли струился, как дым в простор высот
и в белый свет мы верили, ведь нам его гасили
и верили мы в камень, ведь был тот камень тверд

и все ж твоя планета как кофе растворимый
и звездами сияют познавшие любовь
глаза прекрасних мавок зеленые и синие
и красные усталые
не ведавшие снов

поджарена медуза – нефть выплесни как надо
и флагами трепещут затеяв ворожбу
мы видно не отсюда, мы малость космонавты
мы просто камикадзе и мы летим в трубу

полет нормальный мама сегодня грянул ливень
как часто — утром осень а вечером зима…
зима она чудесна
труба она красива
полет нормальный мама полет нормальный ма

Дмитрий Лазуткин

***
сьогодні була злива. метелики вмирали
і випари здіймались розслаблені мов дим
ми вірили у світло бо світло вимикали
ми вірили у камінь бо камінь був твердим

але твоя планета розчинна ніби кава
та зблискують зірками вже заграні в любов
зелені очі мавок блакитні очі мавок
червоні очі мавок —
невиспалися бо

підсмажена медуза — налий ще трохи нафти
тріпочуть прапорами почавши ворожбу
можливо ми не звідси ми трохи космонавти
ми справжні камікадзе ми летимо в трубу

політ нормальний мамо сьогодні була злива
так часто — зранку осінь а ввечері зима…
зима вона хороша
труба вона красива
політ нормальний мамо політ нормальний ма…

Сергей Жадан — по траве, по мураве у дорог

Сергей Жадан – «по траве, по мураве у дорог»
Перевод – Елена Заславская

***
по траве, по мураве у дорог,
по холмам, на которых ничто не растет,
они переходят – живые, сбиваясь с ног,
на тот свет травы, где и она оживет.

и ты спросишь траву – почему ты еще растешь?
Сознавая, что она так и будет расти
в тех местах, откуда ты, собственно, и идешь
и в раю, куда ты хочешь прийти.

и пока они делают шаг туда,
с того света травы слышится: голос их
замолкает, и тот кто живет пока
тот высыхает, как шепот, звучал и затих,

и тает сердцебиение, пульс исчез
и стало слышно как посреди пути
сначала они уходят из жизни в лес,
а после и жизнь сама выходит из их.

 Сергій Жадан – «по траві, по придорожній траві»

***

по траві, по придорожній траві,
по насипах, на яких не росте трава,
вони переходять – вимучені і живі –
на той бік трави, де вона теж жива.

І ти питаєш трави – чому ти далі ростеш?
Знаючи, що трава буде і далі рости
поміж тим місцем, звідки ти, власне, йдеш
і місцем, куди ти хочеш прийти.

І доки вони переходять на інший бік,
з того боку трави чути, як замовка
їхній шепіт, і хто з них іще не зник,
той, ніби власний шепіт, поволі зника,

чути як зупиняється серцебиття,
чути як серед насипів мовчазних
спочатку вони виходять із цього життя,
потім життя повільно виходить із них.

Дайнюс Гинталас — Формы из-дыхания

Елена Заславская
Формы из-дыхания

«По крупицам собрал
тебе чистейшей ласки.
Молись. Захрипела дорога.
Молись. Крикнуло утро. Давай!»
С. Вальехо

в предместиях метался слишком рано
глаза-пустынники сияли из-под косм
искрился криком раздирая раны
как бабочка ночная свой распоротый живот

верста. тампон. пергаменты. пассат.
чадящий дымоход. трехногая собака.
утопленница. вариант

в бреду роятся в шахте рта
ночные мотыльки щекоткой страха

восстать. воспрянуть. воспарить. воспламениться.
воткнуть. впихнуть. втереться. возродиться.
возникнуть. вылиться. и слиться.

гость первый бред другой тоннель сознанья
а третий гость агония воспоминанья
ночные бабочки утоплены в ведре

забыть. забит. затравлен. и зарыт.
запить. за упокой. заесть. заплакать.
и в забытьи. зажат в тиски. достиг

она мала мала как
острая игла

всего за шаг за сто ложь облегчит
за милю за версту за
она еще пускает пыль в глаза
она так близко как за лейкоцит

тяжелая ущербная луна
дым табака дурманящий и сладкий
и на стекле окна ночные мотыльки расплюснутые всмятку

черника. голубика. клюквы сок.
медузы. ленточные черви.

крылатые пернатые стучат в висок
из снов из грез невеяных в преддверии

и длится месса язва рана шрам
очищенный желудок
и расползаются кишки как фарш
раздавленных голубок
как это голо. любо. сильно.
жестоко. гадко. и невыносимо.
желудок печень заусенцы
и гусеницы в яблоке как в сердце
щупальца и это
вдруг накрывает яростью и светом

тепло и холод. дурнота и блажь.
и сине-красный стриж как паж.

я пес я грыз я кость телёнок
я каторжный валет тапир и войлок
я крылья амфисбены кротость сучья
я сумрачное бешенство
запальчивость барсучья

порезами. царапиной. крестом.
крест накрест. быстро. резко.
во сне. на корточках. всем животом.
рыча. терзая. вслушиваюсь в вечность.

и хмурится дорога на века
ком в глотке
птица ворон
время петуха
весна весна уж твой февраль приходит

уже. и нет. еще. и может быть.
прости-прощай. и не за что. и нечем.
издохну на рассвете я бродя
по желчи
меж твоих легких
огромных как киты

Dainius Gintalas
Nusibaigimo formos

“Po trupinį tau surinkau
pačias tyriausias savo glamones.
Girdi, kaip užknarkė kelias
Girdi, riktelėjo rytas. Greičiau!”
C. Vallejo

tiesiog tik priemiesčiuos bruzdėjau
o dalgiuos degė akys
ir vis žibėjau klykavau rausiau žaizdas kliedėjau
kaip tampomos už papilvių plaštakės

varsna. tamponai. pergamentas. brizas
uždusęs kaminas. trikojis šuo.
skenduolis. indas

ir vis klaikus kutenimas kliedėjosi
ir šiugždančios burnos drėgmėj plaštakės

nubusti. svilintis. kankintis. šieptis.
nubukti. stverti. suktis. dusti.
nusukti. smigti. trintis. trenkti.

jei vienas kliedesys tai kitas tunelis
o trečias svečias
užmigęs kibiras prigėrusios plaštakės

surytas. užmuštas. pakartas. nukankintas.
suvalgyti. nusnūduriuoti. sukapoti.
suknežintos. subjaurintos. prisirpusios

o ji maža maža
dygi dygi

tiktai per žingsnį per varstotą
per akmenį per kilometrą mylią ji pamatoma
per leukocitą dūmą iešmą
žagsulį akių dūmimą pamaitinama

sunki delčia
apdujęs stiklas ir tabakas
kaip krūvos sumaltų nakties plaštakių

rūgštynės. bruknės. spanguolės.
medūzos. kaspinuočiai

ar dar kt. sparnuočiai
ar sapnuočiai

geltonos mišios vočiai močiai
morčiai
ir išvalytas pilvas
šliaužioja po pievas žarnos
pritrėkšti balandžiai
sklandžiai
žaizdriai. bjauriai. greitai.
smarkiai. žiauriai.
skrandžiai kepenys
ir obuoliai ir vikšrai
ir aštuonkojo žvilgsnis
priartėjimai šviesos ir blogio

blõga. šilta. šãlta. káršta.
mėlyna. raudona kregždė

aš šuo šuva teliukas ūsas
katorgos bartukas vailokas tapyras
amfisbenos sparnas šerno dūkas
prietemų pasiutligė
dirglus barsukas

dryžiais. kryžiais. ryžiais.
staigiai. greitai. smarkiai.
sapnuodamas. tupėdamas. kratydamas.
riaumodamas. draskydamas. klausydamas.

jau springsta kelias
ašakos jau ašaros jau rėklės
jau paukštis
povas kovas gaidmetys
balandis jau vasaris

bet jau. dar ne. o gal. jau vis dėlto.
tačiau. sudie. ir ačiū. baigsiu
braidydamas po tulžį nusibaigsiu
švintant
tarp didelių tarsi banginiai
tavo plaučių

Дайнюс Гинталас — (не та) пустота

Елена Заславская
(не та) пустота

оголил голову
на шею набросил
сто восемь бусин
сидел в позе лотоса
твердил мантры
ничего в них не понимая

не понимая банальных истин:
единственная возможность сохранить
дом и семью –
измена

самец текуч безграничен
в его сердце множество закоулков
оно темнее
волчьего часа

скованный страхом
самец не превратиться
в романтического самоубийцу
мотылька-однодневку

он как радио призраков
хоть и выключен
начинает транслировать
невнятное шипение
и рычание

однажды во время медитации
в отключке
его нервы вспыхнули
как тысячи бабочек

он просветлел

возвратился с пламенем
поглотившим мышление
в дом
и опустошил его до тла

Dainius Gintalas
(ne ta) tuštuma

nusiskuto galvą
ant kaklo pasikabino
šimtą aštuonis rutuliukus
sėdėjo lotosu
giedojo mantras
kurių dorai nesuprato

nesuprato ir kai ko banalaus:
vienintelė sąlyga išsaugot
namus ir šeimą –
neištikimybė

patinas tekus beribis
jo širdy daugybė kišenių
tamsesnių
už vilko valandą

jei sukausto ugnies baimė
patinas nevirsta
romantišku savižudžiu
nakties drugeliu

jis kaip šmėklų radijas
nors išjungtas
ima transliuot
neaiškų šnypštimą
o paskui riaumojimą

vienąkart medituojant
išsijungus
jo nervai užsidegė
lyg tūkstančiai drugelių

jis nušvito

grįžo su liepsna
prarijusia mąstymą
į namus
ir juos pavertė tuštuma

Дайнюс Гинталас — несостоявшаяся метаморфоза

Елена Заславская
несостоявшаяся метаморфоза

Жану

тряс передо мной этой строкой чувачек
сейчас от голода подыхает кто-то
никчемную строчку мою он умял бы охотно
будь она макароном

я не голодаю имею угол
любовь каприз вожделения
ворох бумаг
а тебя горячий бесстрашный чувак
не на бумаге пырнули

тишина почему нет звонка я в тревоге
известие сбивает с ног
не кредиторы не контора по трудоустройсту
не свидетели иеговы
открыл свою дверь тебе гроб

обещал мне помочь ты чуток
чем тебе помогу я теперь чувачок
разве только на крышку брошу цветок

помнишь за бутылкой оба
били лбами друг друга больно
ты твердил что ты дурак какой то
не боишься ножа ни сколько

но ты не умел говорить пустыми метафорами —
последняя твоя рана
никогда не станет ни рубцом ни шрамом

Dainius Gintalas
neįvykusi metamorfozė

Žanui

man drebinant šitą eilutę byčiuk
dabar kažkas dvesia iš bado
netikusią mano eilutę prarytų mielai
jei būtų jinai makaronas

pats nesu alkanas turiu savo kampą
meilę geismo kaprizą
krūvas popieriaus
o tave karštas bebaimi byčiuk
padūrė ne popieriuj

kodėl galvojau tyla jokio skambučio
žinia –
ne kokia įdarbinimo kontora
o karstas atvėrė savo duris

žadėjai truputėlį pagelbėt padėt man
ar galėčiau dabar tau padėt
nebent tik gėlių

atsimeni kaip prie butelio skaudžiai daužėm
vienas kitam kaktomis
sakei esi durnas kažkoks
nė kiek nebijai peilio

nemokėjai kalbėt tuščiom metaforom –
paskutinė tavo žaizda
nepavirto į randą

Дайнюс Гинталас – Традиция

Елена Заславская
Традиция

Умру спокойно я в крапивнике густом
прижавшись тонкими губами к лодке легкой
с землей сливаясь легкими
и наполняясь
династиями сгинувших жрецов
ворочаясь в торфяниках их карт войду в их города
и заночую в домах их мандал
в рощи провожу сомнамбул
заснувших на серебрянных холмах алхимиков гигантов
вгрызаясь в пламень — лютым ураганом промчусь —
столпами дыма клубами огня
вбуравливаясь сверлами в их подсознанье
и темные тела что жаждут приручить меня
с глазами демонов в тень выдоха войдут
и женщины волчками виться будут
возле меня по кругу
напасть желая
но заслонит их зверя
ужас
мои слепые братья все уснули
сжав тучи в кулаках
обняв любовно лодки в плёсе
нагие перед бурей и водой
от красоты устав большой
и монотонного маханья веслами

Dainius Gintalas
Tradicija

Aš mirsiu ramiai kvapniame dilgėlyne
prie lūpų priglausdamas valtį.
paguldęs ant žemės plaučius
imsiu pilnėti prasmegusiom
krivių dinastijom
vartysiuos jų kortų durpynuose įeisiu į miestus
nakvosiu mandalų namuos
lydėsiu prie sidabro kalvų miegančius
alchemikus milžinus į somnambulų girias
kandžiosiu ugnį – verpetais pralėksiu –
kietais ugnies kamuoliais – pro siekiančius dangų
pasąmonės grąžtais lesiuos giliau ir giliau
tamsūs kūnai norės prijaukinti mane
žydinčio demono akys leisis į iškvėpimo pavėsį
pritūpusios moterys suksis ir suksis
ratu aplinkui mane
lyg norėdamos pulti bet baimė užstos
netikėtai jų žvėrį
mano neregintys broliai užmigo kaip aš
kumščiuose debesis šaltus sugniaužę
valtis meiliai apkabinę
likę vandeniui audrai ir žuviai lig galo nuogi
ir truputį pavargę nuo didelio grožio
ir mosavimo irklais

Дайнюс Гинталас — дракула: ночи и дни

Елена Заславская
дракула:ночи и дни

и путь мой пролегает через жен
соски кровавы их
и губы их кровавы
мой колос тверд и полон
семенам
дрожит меж двух камней
готовый
выстрелить в лицо
нависшее над ним сияющим овалом

оно оскалено
и острые клыки
коснувшись колоса
нежнеют будто
их не было их без труда
опережают жаждущие губы

и я плыву рекой горячих слюн
внимая барабанам нёба
к застрявшему греху что в жерле горла
как костью ею вены распоров
насыщен сладостью неосвященной

заря спускается на дикие поля
скачу домой
и сонм исторгнув молний
воткну их как ножи в тела
жен мускулистых
что шипят и стонут
за мною следовать
они везде готовы

я возвращаюсь в гроб
и в тишину
отточенную безупречней бритвы
и духу разъяренному рутины
я говорю

я вижу крестное знамение
судьбы
но никогда к кресту
мне не привыкнуть

уж лучше подавиться
чесноком

Dainius Gintalas
drakula: naktys ir dienos

ir keliauju pas moteris
kurių krūtys kraujuotos
ir burnos kraujuotos
ir mano kietas laukų
kukurūzas
virpa tarp dviejų akmenų
ir taikosi šauti
į virš jo pakibusį
baltąjį veidą

ir šnypšdamas šiepiasi jis
ir spindinčios iltys
kukurūzą palietusios
iškart sušvelnėja
ir jas be vargo
pralenkia lūpos

aš seilių upėm keliauju
girdėdamas gomurio būgnus
pas gerklėj įstrigusią nuodėmę
ir lyg ašaka ja perveriu venas
nešventintas mūsų saldume

bet prašvinta laukai
ir šuoliuoju namo
iš savęs ištaškęs žaibus
lyg peilius juos susmaigstęs
į raumeningus moterų kūnus
kurios šnypščia dejuoja
o išsilaižiusios moja
vėlei atlėkti

ką sugrįžęs ištarsiu
įtūžusiai vėlei rutinos
mano karsto tyla
galanda jos ašmenis

aš regiu kaip žegnojasi
mano likimas
bet prie kryžiaus
priprasti nemoku –

geriau jau paspringt
česnaku