Наткнулась в сети на интервью, которые дали знакомые мне люди: историк Руслан Егоров, с ним мы в основном пересекались на философском монтеневском обществе, и мой бывший коллега по СТАНу Ярослав Минкин. Разные интонации разный взгляды, на город, на то что происходило в нем.
О Луганске
Егоров: «Так, я сумую за Луганськом. Не викреслю це місто з життя, тому що це моя батьківщина. Я там народився і там пройшла більшість мого життя. Я любив ходити вулицями міста. Думаю, якби я туди повернувся, міг би бути задіяний в процесі українізації регіону».
Минкин:»Я жив на кварталі Жукова. Це край Луганська, там старі хрущовки, співають горлиці. Тоді я дізнався, що в Луганську є всього три пори року: грязь, грязь замерзла и грязь засохла…»
«Чи став би я повертатися до Луганська? Я не повертатимусь до міста, мене цікавлять люди. А всі цікаві мені люди звідти виїхали».
О будущем
Егоров: «Замість того, щоб зараз постійно пересмикувати конфлікт і протиставляти Схід і Захід, я думав би про те, як подолати цю складну ситуацію, знайти виходи із безробіття і постійного заробітчанства. Хочу сказати, що попереду, коли зовнішню агресію буде відбито, на нас чекає внутрішнє примирення, коли українці осмислять трагедію, яка зараз відбувається, та творитимуть нову країну».
Минкин: «Я думаю, років через десять луганська діаспора може бути однією з найсильніших. Як єврейський народ, який не мав своєї території, так і представники луганського народу, не маючи свого рідного міста, підтримуватимуть одне одного».
И еще одна цитата, поразившая меня из интервью Минкина:
«Ми спілкувалися зі студентами, які європейську ідею не підтримували. «Чим це погано? – запитували ми. – «Не знаємо, але погано. У нас інші цінності», – казали студенти. Звідки вони взяли це слово – цінності, та ще й в Луганську?»
Вот по этому я и ушла из СТАНА, потому что у меня другие ценности.