Метка: українською

Тьмяніють очі, у яких
Немає іншої розради
Ніж бачити тебе, мій гріх,
Моя надія, моя втрата.
Та буде ніч, коли вони
Сяйнуть, неначе тихі зорі.
Знай, то зустрілись наші сни,
Хоч і розбіглись наші долі.

Ф.

Цілуй мене, цілуй мене, або
Візьми і вбий від пристрасті та люті.
Троянда анусу, оспівана Рембо,
Думки про піхву у віршах Андрія Любки —
То все слова, а ти мене любив,
Неначе дивну промовляв поему,
А я  розповісти не маю слів,
Красиво, щиро та натхненно,
Як наші перетнулися світи,
Простягнуті у просторі та часі,
Буденно в повсякденному житті
І в смерті, в церкві й на матраці.
Люби мене, люби, або помри,
Бо все одно не зможуть передати,
Всі діаманти мови, тридцять три,
Як порізно нам існувати.

Присвячую поету Андрію Баондарю, який «як істинний ґрамар-наці» змусив пригадати мене, як це солодко писати українською.

Мої вірші самі обирають мову.
Великий ґрамар мені каже: мовчи, не сунься.
Слова – то коханці, бувають брудні та голі,
Язик вібрує, як ліжко від землетрусу.
То як буде правильно: крапка, чи може кома
Наприкінці цього речення? — я не в курсі.
Великий ґрамар мені каже: не дмухайте на холодне,
А я не дмухаю, навіть дихнути боюся.
Мої помилкИ-помИлки – то випадковість,
Lapsus linguae (ґрамар перекласти мусить),
А може обмовка, як кажуть у вас, за Фройдом,
Ґрамар, покарай письмово мене чи усно,

Я не відмовлюсь – слова, то така спокуса —
Із вуст у вуста, із вуст у вуста, із вуст у вуста – у постійному русі.