Архив метки: українською



Якщо біда

Якщо біда — не плач, не треба,
Забудь про жаль,
Я буду зіркою, що падає з землі на небо,
Лише бажання загадай.



Останній листок

Спочатку ти відчуваєш подив,
Що все скінчається так раптово,
І кров гаряча стікає
Горлом,
І біль обіймає,
А потім
Холод.
Хребетний стовп
Твій,
Неначе стовбур,
Всихає.
Не буде плоду,
Ні груш, ні глоду,
Ні сина, ні доньки.
Останній листок твій  –
Лист похоронки
Зронили материні долоні.



Спокута

Затягнуться рани,
І ти сподіваєшся — можна забути…
Та пам’ять — це страта,
Це нескінченна спокута,
За те що живий,
А та медсестричка померла,
І ти уві сні
Знов і знов повертаєшся в пекло
Аби розрубати
Війною затягнутий вузол
На спомин, на згадку,
Хоча б у ві сні
Врятувати ту дівчину мусиш.
І кров застигає,
Здається ось-ось скам’янієш…

Немає ні пекла, ні раю!
То ранок сміється нестерпно і ніжно.



Мелодекламация — Так насувається доля

kovil

Автор композиции Paul Winter.
За создание Мелодекламации благодарю Ялту Вадимовну.



Так насувається доля

1***
Як насувається доля?
БТРами
По моїй землі.
Стогнуть
Ті, що померли,
А ті, що живі
Ляжуть поряд
У ковилі,
Гарячі від крові,
Солоні від крові,
Червоні від крові
Луганських синів.
Так насувається доля –
Людожерським бажанням війни.

2***
Як насувається доля?
Під мінометний грім.
Спочатку тремтять долоні,
Але потім
Міцніше тримаєш
Свій АК-47,
Або що там є під рукою.
В окопі,
Як у прірві, що розірвала навпіл
Небо моє волошкове
Й поля мої золоті.
Так насувається доля,
А ти все кричиш їй: «Стій».

3***
Як насувається доля?
Сльозами дітей, матерів,
Йде труна за труною,
Горе заходе у дім,
І раптом сльози застигають у горлі,
І серце вже не тремтить,
І цієї самої миті все, що лишається тим,
Хто йде по моїй землі –
Це сором.
Бо доля – це ми,
Ті, що обрали опір,
Й святий обов’язок боротьби.



Що нас може єднати?

***
Що нас може єднати?
Нічого. Хіба що прірва.
Мій янгол стоїть на варті,
А я лечу у зневіру.
У темну, холодну безодню,
А ти не маєш і гадки,
І тільки спогад на скроню
Набігає важкою хмарою.



Гадаєш це легко?

***
Гадаєш це легко?
Відчувати, як крізь гортань
Проростають гілки віршів,
Як вибухають бруньки
На них, й цілять у небо шипи,
Або як хлище ріка
У повінь душі,
Гадаєш це легко?
Ховати біль
У приголосні й голосні?
Так, наче біль — це птах
В клітині грудній,
Якому потрібен простір
й пісні, розчинені у вишині.



А серцю віддалась повія

***
А серцю віддалась повія,
Худенька темношкіра ніч,
Крихкого чорного вугілля
Неначе кинула у піч,
І загули зірки весняні
У келих першої біди.
Ось так трапляється кохання,
І спільна доля назавжди.



II тур поетичного конкурсу «Dictum»

Сьгодні мені повідомили добру новину: я увійшла до другого туру поетичного конкурсу «Dictum» видавництва «Крок» разом із
Іриною Батащук, Катериною Грушовською, Наталією Єрьомєнко, Еллою Євтушенко, Томашом Деяк, Максимом Мукомелом, Юлією Мусаковською, Іриною Шуваловою та нашою Любкою — Любою Якимчук.

А змагатися є за що: головний приз — видання збірки.

Гала-концерт поетичного конкурсу відбудеться 17 серпня 2013 року о 18:00 в арт-барі «Коза» (м. Тернопіль, бульвар Тараса Шевченка).

Нажаль, до Тернополя мені не дістатися цього серпня. Але, не все втрачено 🙂

Люба Якимчук погодилася допомогти. Можливо, вона прочитає мої вірші.

Минулого разу про мій виступ у Коза-барі сповіщала красномовна афіша «В рот и в ж… Комісію з моралі» 😉 Бурхливі були часи.



Вранці

Тремтять дерева буйні і стрункі,
То плаче сад розпещений дощами,
Краплини величезні, як бруньки,
Бринять відлунням нашого прощання.

Я марила тобою у ві сні,
Та ранок йде  звитяжно  і неспинно,
На підвіконні згадкою про ніч
Ясніє біла зірочка ясмину.