ПАЛЬЧИК

Я очень редко пишу стихи на заказ. Шансов заручиться моим согласием в этом вопросе мало. Они есть у людей из ближнего круга (таких немного) или, если повезет, у человека, способного вдохновить на внутренний заказ )

Недавно мне прилетел заказ на перевод с русского на украинский. Переводами я никогда не занималась серьезно, только игралась в свое удовольствие. С украинского на русский я переводила Жадана. Давно. С русского на украинский — Ходасевича и Мандельштама. Тоже давно. А вот автоперевод — это что-то новенькое для меня. Ниже мои веселые труды на этом поприще. Оригинал стихотворения на фото.

Автоперевод прилагается. Оригинал написан очень давно, лень искать когда. А вот автоперевод свежее творение.

Человек из прошлого, хорошо знакомый с моим творчеством прошлых лет сделал мне такой заказ. )

ПАЛЬЧИК

А я цуралася колись чоловіків,
Та дивний досвід не буває зайвим,
Так сонця промені, гарячі і легкі,
Спідницю простромили ніжним сяйвом,

І сонячний бешкетник і пустун,
Сказати соромно, куди заскочив, зайчик,
Під тихий стогін про між ніг сягнув,
Й за ним пішов і мій хоробрий пальчик!

Як пригадаю свій безвинний гріх:
Вже й сонечко зайшло за синю хмарку,
А я все пестилась, і солодко, і жарко,
І все одно мені було на весь цей світ!
2024

Сергей Жадан – Он почтальоном был в Амстердаме

Сергей Жадан – «Он почтальоном был в Амстердаме»
Перевод – Елена Заславская

Он почтальоном был в Амстердаме,
слушал аббу, сидел на траме,
дрочил на порно, когда хотел,
друзья его, алкаши-радикалы
говорили: мы все провтыкали,
мы, так сказать, по уши в дерьме.

В стране стагнация и мудацтво,
либерализм, толерантность, левацтво
не ясно, как мы еще наплаву,
Евросоюзом правит сволота
они твердят – «Свобода, свобода»
но нормальную негде купить траву.

Но на Востоке страна есть такая,
она сегодня подобье рая,
там солнце свободы в зените жжет,
там люди раскованы и открыты.
Пробуй, пробей-ка каналы сбыта,
давай перекинем культурный мост!

Там радость нисходит на каждую хату.
Там церкви московского патриархата
снимают порчу и славят джа.
Мануфактуры, ларьки, союзы
там контролируют профсоюзы
и песней звенит за колхозом межа.

Там пьют абсент при жестокой простуде.
Там женщины суки, верней суккубы,
спрятав в горле своем полутьму,
исполнят любые твои капризы.
Давай, чувак – афганки свези нам!» –
Повторяли они ему.

И он ступил на волшебную трасу.
Авиалиниями Донбасса,
где на завтрак – одно бухло,
мечтая, как будет все охуенно,
он вылетел за пределы шенгена,
оставив все, что было его.

Он сел в аэропорт под Луганском,
из всех иностранных зная албанский,
который тут вроде бы знают все,
Он в руки попал удивительной паре –
водитель на форде и друг в раскумаре
И звезды сияли во всей красе.

Водитель сказал: «Все нормально, зёма,
дружище, чувствуй себя, как дома,
кругом друзья здесь, ты видишь сам.
Ты рядом с землею обетованной
Айда в Стаханов, там столько плана,
Что хватит на весь Амстредам!»

Простор был вечернею мглою скован.
Стояла зима. Был февраль и холод.
Был месяц голоден, как вурдалак.
Тревогой светились вдали терриконы,
на Украину валили циклоны,
и души тонули в высоких снегах.

На сорок пятом же километре
они застряли в злой круговерти,
и ночь окружила их мраком густым.
Водитель промямлил: «Йохан, братишка,
по ходу, выходит, что всем нам крышка,
молись своим растаманским святым!»

Замерзло горючее, стихли споры.
Смерть подошла из портов Азова,
и демон печали над ними летал.
Выпив дезодорант, чтобы согреться,
Он звонил, пока еще билось сердце,
но телефон ему отвечал:

«На данный момент абонент не доступен.
Жизни ход сложен и не предсказуем,
ты будто тонешь среди реки.
Смерть твоя – небольшая утрата,
просто меняется оператор,
и исчезают входные звонки.

Сергій Жадан – «Він був листоношею в Амстердамі»

Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: „Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.

В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – „Свобода, свобода»,
а піди-но, купи нормальну траву.
Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!

Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!
Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!» –
повторювали вони йому.

І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.

Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.
Водій сказав: „Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!»

Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.
На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: „Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!»
Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:
„На даний момент абонент недоступий.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки».

Сергей Жадан – «Плыви, рыба»

Сергей Жадан – «Плыви, рыбка»
Перевод – Елена Заславская

* * * 
Плыви, рыбка, давай, – 
это твои острова,
это твой дом родной,
это твой рулевой:
он прокладывает маршрут,
шьет тебе парашют, 
пасет тебя в глубине
при верном своем руле.

Когда зеленые огоньки
падают в устье руки,
взявшись за свой штурвал
судьба говорит слова:
вот – сладкие сны мои,
вот – рыбацкие корабли,
это – течение, это – ночь
а это – смерть моя, точь в точь.

Жизнь – это тишь и смех. 
Ее хватит на всех.
Хватит и тем, и другим –
всем любовям моим.
Потому лети, рыбка, лети –
я знаю все опасности на пути,
каждый мост и маяк,
но делаю все не так.

Только твои голоса,
тайны и чудеса,
только суровый пост,
и каждый город мне порт. 
Люби, рыбка, люби,
пусть без надежды и 
безнадежно, бессмысленно, зря,–
радуйся, рыба моя.

Любовь стоит всего –
отчаяния твоего,
стоит твоих разлук,
адской боли и мук,
воя, ночей без сна,
милосердия и безумств,
даже жизни стоит она
а про смерть я и не говорю.

Сергій Жадан – «Пливи, рибо, пливи»

Пливи, рибо, пливи – 
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.
Коли зелені зірки
падають в гирло ріки,
тоді твоя стернова
промовляє слова:
це ось – мої сни,
це – рибальські човни,
це – ніч, це – течія,
це – смерть, певно, моя.
Життя – це тиша й сміх.
Його стане на всіх.
Його вистачить всім – 
всім коханням моїм.
Тому лети, рибо, лети – 
я знаю всі мости,
знаю всі маяки,
роблю все навпаки.
Лише твої слова,
лише таємниці й дива,
лише сповідь і піст
в одному з портових міст.
Кохай, рибо, кохай,
хай безнадійно, хай,
хай без жодних надій –
радій, рибо, радій.
Любов варта всього – 
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.

Марення

Поза свідомістю, під ранок, у вісні
Луною спогаду приходиш ти до мене,
Коли не маю сил сказати: «ні»
Та опиратися, немов іде по венах
Гаряча хвиля справжньої весни.

Невже то тільки сон, що зійде як відлив,
Лишивши перли сліз в розкритій мушлі ліжка,
Невже то тільки сон, в якому я і ти
Зійшлися разом, і святі, і грішні.

І прийде день. І тихо знищить він
Все, що наснилося, намріялось уранці,
Коли не мала сил сказати: «ні»
Тобі, коханий мій, примарний мій,
Коханцю.

Останній листок

Спочатку ти відчуваєш подив,
Що все скінчається так раптово,
І кров гаряча стікає
Горлом,
І біль обіймає,
А потім
Холод.
Хребетний стовп
Твій,
Неначе стовбур,
Всихає.
Не буде плоду,
Ні груш, ні глоду,
Ні сина, ні доньки.
Останній листок твій  –
Лист похоронки
Зронили материні долоні.

Спокута

Затягнуться рани,
І ти сподіваєшся — можна забути…
Та пам’ять — це страта,
Це нескінченна спокута,
За те що живий,
А та медсестричка померла,
І ти уві сні
Знов і знов повертаєшся в пекло
Аби розрубати
Війною затягнутий вузол
На спомин, на згадку,
Хоча б у ві сні
Врятувати ту дівчину мусиш.
І кров застигає,
Здається ось-ось скам’янієш…

Немає ні пекла, ні раю!
То ранок сміється нестерпно і ніжно.

Мелодекламация — Так насувається доля

kovil

Автор композиции Paul Winter.
За создание Мелодекламации благодарю Ялту Вадимовну.

Так насувається доля

1***
Як насувається доля?
БТРами
По моїй землі.
Стогнуть
Ті, що померли,
А ті, що живі
Ляжуть поряд
У ковилі,
Гарячі від крові,
Солоні від крові,
Червоні від крові
Луганських синів.
Так насувається доля –
Людожерським бажанням війни.

2***
Як насувається доля?
Під мінометний грім.
Спочатку тремтять долоні,
Але потім
Міцніше тримаєш
Свій АК-47,
Або що там є під рукою.
В окопі,
Як у прірві, що розірвала навпіл
Небо моє волошкове
Й поля мої золоті.
Так насувається доля,
А ти все кричиш їй: «Стій».

3***
Як насувається доля?
Сльозами дітей, матерів,
Йде труна за труною,
Горе заходе у дім,
І раптом сльози застигають у горлі,
І серце вже не тремтить,
І цієї самої миті все, що лишається тим,
Хто йде по моїй землі –
Це сором.
Бо доля – це ми,
Ті, що обрали опір,
Й святий обов’язок боротьби.

Що нас може єднати?

***
Що нас може єднати?
Нічого. Хіба що прірва.
Мій янгол стоїть на варті,
А я лечу у зневіру.
У темну, холодну безодню,
А ти не маєш і гадки,
І тільки спогад на скроню
Набігає важкою хмарою.